Історія села В.Лази

Села , як і люди, мають свої гілки родоводу, свою долю, свою історію. Цікава вона і у села Великі Лази , на території якої виявлено три поселення пізнього неоліту (3-5 тис. до н.е.). Поблизу с. Циганівців знайдено бронзовий меч доби пізньої бронзи (2-1 тис. до н.е.) . Та най достовірніші відомості , як і про інші поселення нашого краю , колись про нього вносилися до церковної хроніки , про долю якої ніхто з теперішніх старожилів не знає і конретних переконливих відомостей , крім вільних переказів нема .

Великі Лази́ — село в Ужгородському районі Закарпатської області на ріці Циганка. В письмових джерелах XIV-XVII ст. село відоме під трьома назвами. В XIV ст. - під назвою "Galambhaga" (Поселення Голуба); в другій половині XIV-XV ст. - Лази; в XVI ст. "Felsevlaz" (Верхні Лази). Очевидно, першу, найдревнішу назву слід пов'язувати з похованням доби енеоліту (IV тисячоліття до н.е.), виявлене на південній околиці села. В ті далекі часи поховальні споруди в Європі і Азії робили у вигляді голуба (тулуб, крила, хвіст). Пам'ять про них збереглась у назві "Поселення Голуба". Як свідчать джерела, Великі Лази були засновані в другій половині XIII ст. вихідцями з с. Холмець. Починаючи з 1517 року, селом володіли шляхтичі села Холмці - Другети та Оросі. Протягом XVI ст. кількість мешканців села значно зменшилася: одні виїхали, інші повмирали, а решта - збідніли. В 1599 році, за рахунок нових переселенців, в селі нараховувалось 17 залежних домогосподарств. Близько 1631 року в Великих Лазах господарювало 24 селянських дворів, що належали Невицькому домену Другетів. Наприкінці XVI ст., згідно з джерелами, село на деякий час спорожніло.

         Згадка про село є в письмових джерелах 17ст. Відомо , що 16 січня 1787 року 8 сімей у складі 52 чоловік з-за Карпат на чолі з монахом Ізидором прямували в Ужгород . Утомлені дорогою , в мальовничій долині теперішнього села , зупинились відпочивати . Місцевість їм настільки сподобалась , що один з найстаріших мандрівників (Данило Бранк) висловив думку заснувати тут село . Всі цю пропозицію зустріли прихильно . Після уважних оглядин усієї місцевості , у східній частині підлісного крутосхилу (теперіш-ня вулиця Жовтнева , а стара Динковці) мандрівники знайшли шість хат , в яких проживали сім'ї Бакти Івана , Шімона Йосипа , Тимка Михайла , Граба Михайла , Семака Андрія та Ерддека Івана . Згодом монах Ізидор послав людей до префонта в Ужгород , проси-ти дозволу на поселення. Незабаром вони його отримали , але з умовою , що платитимуть десятину .

Для виміру площі було вислано Анатолія Меднянського , який виділив її на рівнині , названій Лази . З того часу нові поселенці стали називати власників шести хат – гірськими , а ті прибулих – лазькими .

Через 19 літ (5 січня 1806 року) вперше згадується сучасна назва села Великі Лази . Відомо також , що між «гірськими» та «лазькими» людьми часто виникали сварки та суперечки за пасовиська . Видно , ці та інші суперечки і чвари навколо землі призвели до утворення двох поселень . 4 червня 1832 року зга-дуються вже два села : Лази і Динґлаз .

На сьогодні не з’ясованим залишається чому село було названо Великі Лази , адже в Закарпатті на той час були і нині є просто Лази з набагато більшою кількістю жителів . Очевидно , вони названі внаслідок об'єднання двох сіл : Динґлаз і Лаз , або за аналогією топографічної діалектної назви місцевості (Лази – ве-лика видовжена рівнина у вигляді  жолоба . Доречі , до сьогодні на західній окраїні села є урочище з назвою «Довгий верх») . Тож зараз не відомо чи довга рівнина , чи злиття двох сіл послужило назвою для Великих Лаз .

Та як би там не було , а народження села з плином часу утверджувалося і розросталося . У господарській діяльності домінувало землеробство , виноградарство та скотарство . Значний вплив на його культуру господарювання та духовності мали церква та діяльність графа-гуманіста , відомого культурного діяча і тала-новитого музиканта Нандора Плотені та його сина , Яноша , які заклали маєток із знаменитим парком , механізували окремі сільськогосподарські процеси та переробку сировини .

Збудована в 1835 році , в честь Вознесіння Христового , церква набула розквіту й авторитету не тільки у прихожан села , але й далеко за його межами. В селі є два кладовища.

 

Великий вплив на стан економічного та духовного буття у Великих Лазах в дорадянський період мала не тільки церква , але , як уже було згада-но, і культурно-просвітницька та господарська діяльність графа Нандора Плотені , близького друга композитора Ф. Ліста та Е. Ремені , відомого не тільки славній історії музичного життя Закарпаття та Угорщини , але й усієї Європи . Існують припущення науковця О.Гріпа, що цей видатний скрипаль і піаніст не тільки жив , але й народився у Великих Лазах (у 1844 р.) .

Мешканці села дивуються: півстоліття ніхто не цікавився долею й історією старого палацу, а в останні роки відбою від цікавих туристів, істориків, краєзнавців та журналістів немає. Ось тільки нарікають, що багато хто, не до кінця розібравшись із родинними зв’язками Плотені, нині займається міфотворенням, тому історія графської сім’ї обросла чутками, легендами і навіть цілими скандалами.

Граф Плотені був одним із найшанованіших скрипалів XIX століття 

У 1896 році родинне гніздечко Плотені було завершене, тож Фердинанд і його велика сім’я переїхали у будинок, який без перебільшення можна назвати палацом. Будівля, зведена у неокласичному стилі, була розкішною як зовні, так і зсередини.

 

За кілька років до своєї смерті Фердинанд та Євгенія Плотені з невідомих причин виїхали на проживання до Будапешта, де старий граф і помер 5 травня 1933 року. Ще одним міфом є те, що похований Фердинанд Плотені у Великих Лазах, бо насправді його могила знаходиться у Будапешті.

Граф Вільям, залишившись без палацу, жив у хаті свого колишнього слуги

У синів Фердинанда Плотені – Вільяма та Яноша (багато хто плутає їх, називаючи однією і тією ж людиною) також була надзвичайна, але дуже трагічна доля. Кажуть, що доньки Фердинанда і Євгенії Плотені рано покинули маєток, виїхавши на навчання до Європи, і приїжджали до палацу лише на канікули. Старший син Янош за неперевіреними даними був пілотом, і розповідають, що навіть спромігся пролетіти під Великим (нині пішохідним) мостом в Ужгороді, аби показати свою майстерність.

Великолазівські старожили розповідали, що одного разу Янош неочікувано приїхав до маєтку і застав свою дружину в обіймах молодшого брата Вільяма. Кажуть, з вікон летіли подушки і пір’я, стояв неймовірний ґвалт і наче, врешті, дружина Яноша таки покинула його, залишившись у Великих Лазах із Вільямом.

Про кінець життя Яноша не відомо майже нічого. За одними даними, він розбився на літаку у Першу світову війну, за іншими – передчасно помер з іншої причини, але в селі досі є могила Яноша Плотені з надгробком, на якому, на жаль, майже неможливо щось вичитати.

Вільяма життя побило ще більше. Його безтурботне існування завершилося, коли до нашого краю почали підходити радянські війська. Кажуть, що Вільям чудово усвідомлював неминучість захоплення свого маєтку, тому одного дня разом із дружиною свого вже покійного на той час брата Яноша зібрав цінні речі (прикраси, картини, меблі, музичні інструменти тощо) у дві вантажівки (за іншими переказами, всі цінності завантажили у розкішний 8-місний «Форд», яким володіла родина) і виїхав із Великих Лазів чи то до Будапешта, чи до Відня.

Розповідають одне: Вільям, мовляв, повернувся у свій палац і почав роздаровувати речі, що залишилися (меблі, книжки, побутові пристрої), друзям і знайомим в Ужгороді та Мукачеві. Він не хотів, аби абсолютно все це було вивезено або понищено, тому не противився, коли радянські війська, назвавши це поверненням буржуйського майна народу, відібрали будинок і облаштували в ньому тимчасовий військовий шпиталь.

Побутує ще одна легенда, пов’язана з визволенням, чи-то захопленням села радянським військом. Кажуть, що солдати вже прив’язали Вільяма до сосни, яка росте позаду палацу, з намірами розстріляти його, але селяни, які зібралися біля будівлі, заступилися за свого поміщика і не дали його ані вбити, ані забрати до таборів.

Зважаючи на те, що колишній граф просто не мав де жити, його прихистив у себе головний винар палацу, котрий мешкав у невеличкій хатинці трохи нижче парку, який оточував маєток. Саме на його горищі і були не так давно знайдені особисті речі графа – стіл, стілець, підсвічник, посуд, старий альбом із фотографіями, щоденник із мисливськими записами, прикраса з бісеру – усе, що нині можна побачити у музеї Великолазівської школи.

Старожили розповідають, що свою долю Вільям прийняв досить спокійно. Він не жив у злиднях, бо підробляв тим, що ремонтував годинники та інші побутові прилади. Але до кінця своїх днів мешкав у маленькій кімнатці старої хати, так і не одружившись і не маючи дітей. Помер Вільям приблизно на початку 1960-х років і був похований у Великих Лазах.

Нині маєток, як і бажали графи, розвиває дитячі таланти

У травні  2010 року були встановлюні меморіальні дошки господарю маєтку та його колезі-віртуозу Ференцу Лісту . А в травні 2011 року були встановлені меморіальні дошки на правому боці фасаду палаца Плотені вчителю Нандора Плотені Еде Ремені та його близькому другу Йогансу Брамсу .

А  23.12.2011р. на площі перед палацом графа з’явився бюст близькому другу маестро  Ференцу Лісу. Цього року виповнилося 200 років з дня його народження. Бюст встановлено  Генеральним консульством Угорської республіки в м. Ужгороді спільно з Ужгородською районною радою та районною державною адміністрацією. Автор пам’ятника той самий скульптор що й меморіальних дошок на палаці – Михайло Белень.   

24 жовтня 1944 року наше село було визволене від фашиських окупантів . В ряди Червоної армії добровільно вступили 16 місцевих добровольців , 11 удостоєні бойових нагород , 4 загиблих . У 1967 році на їх честь встановлено пам’ятник «загиблим солдатам» у  парку біля школи .

У 1980 роках було збудоване ясла-садок «Сонечко» на 90 місць.

У Великих Лазах побудовано гарно міст через річку Циганку .

Є футбольне поле , та футбольна команда ФК В. Лази.

 

                    Зараз в школі навчаються 306 учнів. Крім місцевих, тут здобувають освіту й учні з навколишніх сіл: Підгорб, Циганівці, Стрипа, Глибоке, Довге Поле та Н. Солотвино, яких навчають 33 педагогів.

Приміщення сільського клубу та бібліотеки було збудоване у 1901 році під єврейську церкву . З 1953 року був відкритий сільський клуб  на 100 місць , а в 1955 році була відкрита сільська бібліотека . У 2004 році приміщення клубу та бібліотеки було закрито на ремонт , який тривав 5 років. У грудні 2009 року приміщення клубу та бібліотеки було відкрито після капітального ремонту

 З кінця 2009 року сільський клуб та бібліотека стали

осередком дитячої творчості. Тут було створене шість гуртків: хореографічний, малювання, вокал, художнє читання, драматичний та обрядовий в репертуарі якого весільні обрядові твори ; а також діють два любительські обєднання : «Кухарочка»  - проведення активної роботи серед молоді,  та «Вишиваночка» - проведення активної роботи серед дітей